Аллилуя!Я Тебя Христос, благодарю!
За любовь и за жертву Твою,
За то,что Ты меня оправдал,
За то,что упованием моим стал.
За то,что Ты всегда со мной,
И стоишь за меня стеной,
И Ты держишь меня за правую руку,
И ведешь по путям Своим.
Не оставляй меня,Господь!
Ведь я не выдержу разлуку
Я мечтаю быть вечно Твоей и чтоб Ты был моим!
Алёна Маркевич,
Сургут
Родилась 20.07.1980г.,в г.Сургуте.Уверовала в 2007г.,будучи в положении,в данное время имею двух дочек Надежду и Веру.Сейчас не помышляю своей жизни без Господа,за что Ему слава!Надеюсь мои стихи помогут кому то обрести Христа!Желаю чтоб было так(1-е Кор.2:4),всех вам благословлений!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
В рядочек, внучечка, пиши
Всем будет легче для души.
Я вижу,- ты такой поэт,
Как я Дед Вася в сотню лет. Комментарий автора: Дед Вася,вы наверное правы,неудачное произведение...Хотя,что для души,уже радует.
Светлана Фалалеева
2009-07-06 17:05:23
Очень хорошо Алёнушка, спасибо тебе.Будь благославенна. Комментарий автора: Премного благодарна.Мир вам и вашему дому!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
